Рудич О.А.

Державний комітет статистики України

Гарантії зайнятості в системі управління трудовими ресурсами

Зайнятість населення має бути гарантом у забезпеченні кожним працюючим свого добробуту, відповідного до трудового вкладу, знань і здібностей. Аналіз зайнятості населення проводиться з метою оцінки ступеню забезпеченості всіх працездатних роботою, ефективності використання трудового потенціалу, а також визначення поточних тенденцій у розвитку ринку праці, особливостей у формуванні соціально-трудових відносин між працівниками та роботодавцем. Основним параметром, який визначає можливості забезпечення продуктивної зайнятості в країні, є рівень дотримання роботодавцями гарантій збереження робочого місця. Упевненість працюючих у збереженні свого робочого місця та власній зайнятості безпосередньо визначає рівень якості трудового життя, дозволяє повноцінно розкрити свій потенціал у трудовій діяльності і є умовою інноваційної активності.

Саме це питання, як одне з багатьох, вивчалось у рамках чотирьох раундів (2002, 2003, 2004, 2006) вибіркового соціально-демографічного обстеження "Базова захищеність населення України", проведених Держкомстатом за методологічною підтримкою Міжнародної організації праці в рамках реалізації концепції МОП щодо соціально-економічної захищеності працюючих. Комплекс питань щодо гарантій зайнятості включав в себе оцінку працюючими стану захисту від випадкового звільнення, нав'язування роботодавцем додаткових витрат.

Більшість з опитаних (81,1%) мали тривалий загальний трудовий стаж, що становив більше 10 років, стаж від 6 до 10 років мали 4,7% та менше 6 років – 14,2% респондентів. Відповіді щодо частої зміни місця роботи надавалися досить рідко. Так, на питання щодо зміни основного робочого місця протягом останніх 5 років 17,6% опитаних відповіли про його зміну 1 раз, 6,6% – 2 рази, 3,4% – більше, ніж 2 рази. Постійно працювали на одному робочому місці 72,4% опитаних.

Юридичною формою, що визначає гарантію зайнятості, є тип та тривалість трудового контракту між працюючим і підприємством. Частка зайнятих, що працюють на постійній основі, склала 87,5% опитаних, що є найвищим показником за останні роки (2002 рік – 84,3%, 2003 рік – 85,0%, 2004 рік – 80,3%). Поряд з цим, частка зайнятих, які працюють на основі усної домовленості, без встановленого строку, склала 3,3% респондентів, а частка зайнятих, які працюють за контрактом з певним встановленим строком – 3,4%. Отримані дані свідчать про досить стабільну ситуацію у відносинах роботодавця і працівника. Це, в першу чергу, має впливати на збільшення продуктивності праці та трудової захищеності зайнятих.

Аналізуючи дані минулих обстежень, відмітимо, що частка працівників, які дуже впевнені та достатньо впевнені, що зможуть зберегти роботу у найближчі 12 місяців, на даний час склала 27,2%, що на 5,8 в.п. більше ніж у 2004 році. Підвищенню оптимістичного настрою працюючих в значній мірі сприяли певна стабілізація економіки та законодавчої бази в частині оподаткування юридичних та фізичних осіб. Частка ж не впевнених, що збережуть роботу, порівняно з 2004 роком, знизилась на 2,9 в.п. і склала 36,7%. Рівень тих, хто не визначився досить високий – це кожен третій респондент .

Можливість втрати роботи дуже турбує респондентів, особливо з точки зору впливу на рівень життя (74,5% опитаних), оскільки для більшості працюючих основним джерелом доходу залишається заробітна плата.

В період між обстеженнями 2002-2006 рр. дещо покращилась оцінка респондентами захищеності працівників на підприємствах України від несправедливого звільнення. Питома вага працюючих, які вважають себе та своїх колег зовсім не захищеними в таких випадках, склала 19,2%, тобто залишилась на рівні 2004 року – 18,9%, але все ж менша за показники 2002 та 2003 рр. – 22,4% та 22,1% відповідно. Серед респондентів 42,5% (у 2002 році – 37,4%, 2003 – 37,1%, 2004 – 43,2%) вважають, що від несправедливого звільнення на підприємствах захищена більшість працюючих, 7,8% (у 2002 – 11,3%) – захищеними вважають лише деяких працівників.

Майже всі респонденти (92,2%) вважають, що роботодавці повинні завчасно повідомляти своїх працівників про звільнення (причому більша частина опитаних переконані, що таке повідомлення повинно надаватися за 30 днів).

Соціально-трудові відносини поступово набувають характерних для ринкової економіки ознак. Відповідно і поведінка робітника в цих умовах починає відрізнятися від колишніх стереотипів. Перш за все, він вже не є спостерігачем, його життєва позиція набуває більш активного характеру. Так, протягом останніх 12 місяців, 13,1% працюючих були зайняті пошуками іншої роботи. Серед головних причин, що змусили їх шукати іншу роботу, респонденти називають бажання у збільшенні особистого доходу – 54,5%, пошук кращих умов праці – 20,0% та ризик втратити існуючу роботу – 10,2%. У разі звільнення про складність пошуку роботи, подібної до тієї, що має працівник у плані рівня зарплати, умов праці, використання професійних навичок повідомили відповідно 78,7, 81,5 та 74,4%. У 2004 році аналогічні показники становили 78,0, 79,8, 74,7%; у 2003 році – 78,4, 82,5 та 78,1% опитаних; у 2002 році – 83,1, 85,8 та 79,8% відповідно. Простежується хоч і незначне, але зниження невпевненості респондентів у пошуку такої ж або достойнішої роботи. У випадку втрати роботи, про готовність переїхати в інше місце у пошуках роботи висловився кожен п’ятий (19,4%) зайнятий респондент. Це найнижчий показник за результатами всіх раундів обстежень, що певним чином свідчить про збільшення впевненості респондентів у стабільності ринку праці.

Основною причиною, що стимулювала б респондентів до переїзду, залишається робота, яка забезпечує високу заробітну плату – 72,2% Що стосується місця, куди б переїхали опитані в пошуках роботи, то пріоритети респондентів за останні 2 раунди обстежень не змінилися. Бажаючих переїхати в країну дальнього зарубіжжя менше (23,6%), ніж тих, хто надає перевагу іншим регіонам України (31,3%). Але така ситуація не була характерна для 2002-2003рр., коли респонденти віддавали перевагу виїзду за межі країни (31,3 та 32,2% відповідно). Тому теперішню ситуацію можна розглядати як позитив, адже відбувається внутрішня трудова міграція, а не відтік робочої сили з країни, який негативно впливає на розвиток економіки. Головними причинами відмови від переїзду, як і раніше, залишаються сім’я та житло – відповідно 68,5 та 71,1% опитаних (у 2004 р. – 51,8 та 51,0%; у 2003 р. – 47,4 та 48,9%; у 2002 р. – 52,7 та 53,7%).

Важливою якісною характеристикою зайнятості є рівень задоволеності працівників своєю роботою. Аналізуючи результати обстежень 2002-2006 років, можна відмітити, що питома вага респондентів, задоволених рівнем свого заробітку, поступово зростала, і за даними останнього обстеження складає 27,3%. Таке ж стабільне зростання відбувається і серед задоволених рівнем пільг – це 23,6% (у 2004 році – 22,8%; у 2003 році – 19,1%, а у 2002 – 21,1%). За іншими критеріями (характер роботи, можливість вдосконалення професійних навичок, можливість кар’єрного росту) рівень задоволення хоча й зріс, порівняно з 2004 роком, але не перевищив показники обстеження 2002 року .

В умовах, коли йде структурна перебудова економіки України, оновлення технічної бази, інноваційні процеси, розвиток нових виробництв, необхідне адекватне нормативно-правове поле для забезпечення працюючим належних гарантій зайнятості. Тому наявність відповідної інформаційної бази може слугувати додатковим джерелом для прийняття управлінських рішень по цьому питанню.